ВЕСІЛЬНЕ ПЕЧИВО ПОДІЛЛЯ

М.А. Пилипак

Весільний обряд українців і, зокрема, - Поділля, здавна зацікавив науковців, які ще наприкінці XIX століття у своїх працях, часто зосереджуючись на дослідженні структурно-змістових частин весілля, не залишили поза увагою окремих його елементів, складових частин, в тому числі й вивчення весільного печива.

До таких належить праця «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край...» [1], четвертий том якої присвячений родинній обрядовості українців, які зібрав та опублікував П. П. Чубинський. У праці вміщено низку матеріалів із різних населених пунктів Поділля, в тому числі, - детальний опис виготовлення весільного короваю та використання іншого обрядового печива у весільному дійстві.

Працю «Хлеб в обрядах и песнях» [2] М.Ф. Сумцов повністю присвятив дослідженню хліба, у ній автор розглядає хліб і його застосування не лише в повсякденному житті а й у обрядах, в тому числі весільному, визначає його релігійно-міфічне й побутове значення. Г.Т. Танцюра у своїй книзі «Весілля в селі Зятківцях» [3], також подає опис використання випічки у весільному обряді, й акцентує увагу на тому, що не всім жінкам дозволялось випікати коровай: «Покритка, вдова, розвідниця, московка, шлюха, нечесна (та, що у неї весілля було без вінка), та, та що мала два-три шлюби, та, що в неї діти мруть, - не можуть бути коровайницями (місити і пекти коровай)» [4, с. 52].

Наприкінці XX - на початку XXI ст. вагоме місце у вивченні весільної обрядовості зайняли експедиційні записи, які стали невід'ємними складовими етнологічних праць.

Низка статей, присвячена вивченню подільського весілля розміщена у першому випуску наукового збірника «Подільська старовина». Серед них зокрема: Т. Пірус «Весілля в с. Рахнах-Лісових (I половини XX ст. - до поч.

60 XX ст.)» [5], В. Косаківського «Весілля в с. Хоменки Шаргородського району» [6], в яких автори не лише детально описують традиційний весільний обряд сіл Рахни-Лісові та Хоменки Шаргородського району Вінницької області, а й подають інформацію про використання обрядового хліба на певних етапах весільного дійства.

Цінні відомості про сучасний стан весільної обрядовості Поділля як загалом, так і окремих її етапів, уміщено в публікаціях В. Гадомського [7], Н. Черняк [8], Ю. Шахової [9], Т. Тисячної [10], І. Драчук [11], С. Загнибіди [12], Т. Ілик [13], А. Кардаш [14], О. Маєвської [15] тощо. У своїх працях молоді науковці подають цікаві матеріали про приготування та використання обрядового печива у весільному обряді.

Унікальною є праця С. Творун «Українські обрядові хліби: На матеріалах Поділля» [16], у якій автор приділила увагу системному вивченню обрядових хлібів Поділля, а також звичаїв, вірувань, обрядів, пов'язаних з культом хліба, та використанням випічки у весільному обряді. Але, незважаючи на велику кількість вже надрукованих джерел, інтерес до подальшого поглибленого вивчення цієї теми серед етнологів не згасає, а кожні нові польові матеріали значно доповнюють та розширюють наші знання про весільний обряд, а також використання в ньому обрядового печива.

Весільний обряд - складна система поліфункціональних обрядодій, що тягне за собою використання великої кількості весільної атрибутики. Окрім інших, основним таким атрибутом є коровай, Але, окрім нього, у весільній обрядовості побутує і ряд інших хлібобулочних виробів, які за своїм значенням не поступаються йому.

Кожен весільний етап не обходився без використання хліба. Йшли з ним і на сватання. Зайшовши до хати, старости ставили на стіл хліб, пляшку горілки і починали розмову про щось буденне, поступово повідомляючи господарів про дійсну мету їхнього візиту. Якщо дівчина погоджувалась вийти заміж, то приймала хліб, проте у кожному селі ця дія, а саме,

приймання хліба, відбувалася по-різному. Наприклад, у с. Хотьківці [17] Красилівського району, що на Хмельниччині, і в селах Краснопілка [18] та Заливанщина [19] на Вінниччині, дівчина, прийнявши хліб, розрізала його навпіл, що вказувало на її згоду; в с. Велика Стадниця [20] Вінницького району Вінницької області молодим різали цілушку, а приносили той хліб, який був перший всаджений в піч, і, незважаючи на його якість, його все одно брали з собою, цей хліб мали обов'язково з'їсти; в с. Щурівці [21] Гайсинського району, крім рушників і хустки, для закріплення згоди сватання давали ще хліб, який старости несли додому до молодого; у с. Скоморошки [22] Оратівського району на знак згоди дівчина розламувала хліб і давала кожному з присутніх по шматочку.

Якщо дівчина не бажала виходити заміж за того парубка, вона брала зі столу принесений старостами хліб, вклонялась їм і повертала зі словами: «Спасибі за честь, та нехай вам Бог дає з інших рук».

За тиждень до весілля наречені йдуть запрошувати гостей із калачами, спеціально спеченими для цієї події. Хлопець ходив просити зі старшим боярином, а дівчина - зі старшою дружкою зі словами: «Просили мама й тато на хліб, на сіль, а я - на весілля». Окремо кличуть коровайниць з хлібом. Для них є спеціальні слова: «Просили мама й тато на хліб, на сіль, а я - на весілля, а Вас - на коровай». Запрошення батьків обох молодих є завершенням передвесільної частини весілля: коли усі гості запрошені, хлопець йшов до батьків дівчини, а вона - до його батьків, звертаючись до них: «Просили мама й тато на хліб, на сіль, а я - на весілля. Приймаю маму за маму, тата за тата, а Івана (Галю) за чоловіка (дружину)» [23].

У південних і південно-східних районах для запрошення на весілля випікають один або пару великих калачів, які лише кладуть на столі, а, виходячи з хати, забирають з собою [24]. У с. Хоменки Шаргородського району на Вінниччині молода колач брала на бинду, а дружки в хустку чи на бинду (з 30 чи скільки треба) і просили [25, с. 374]. З особливою пошаною в с. Малі Крушлинці [26] запрошують хрещених батьків, для цього

використовували великі калачі, які обов'язково клали на стіл. Господар мав розламати калач на дві частини, щоб молоді довго жили в парі. Парним калачем у с. Борків [27] Літинського району і в с. Слободище Іллінецького району запрошують хрещених батьків і найближчих родичів, сусідів же просять з простим калачем. Шишкою запрошували на весілля в с. Щаслива [28] Липовецького району.

У той час як молоді запрошують на весілля, вдома у обох молодих печуть коровай. Коровайний обряд пов'язаний з культом печі, вшановуванням домашнього вогнища як божества. Коровай - весільний хліб, який має певне магічне значення, тому пекти коровай запрошують тільки жінок, які живуть у «первині», тобто у першому шлюбі, мають дітей. Для випікання короваю на Поділлі запрошували парну кількість жінок. Кожна жінка-коровайниця несла щось із собою: борошно, яйця, олію, цукор - хто що може:

Ой йшла я на короваєць

I несла коробку яєць, Перейняли мене хлопці Та побили яйця к коробці. Наробили мені біду!

Ой з чим же я на короваєць піду.

У випіканні короваю головує старша сваха, яка розчиняє в діжі й замішує тісто на коровай. Коли тісто вже готове, частину викладають на стіл і виробляють прикраси - лебеді, виноград у Великій Стадниці Вінницького [29], шишки, лебеді, квіти - ус. Каришків Барського району [30]. При цьому, приліплюючи голубів, коровайниці промовляли: «Дай, Боже, щоб наші діти в парі були!» Парна кількість шишок і пара голубів символізують подружжя. У смт Чечельник на коровай, що випікають в у молодого, в центрі ставлять дві шишки, а на коровай, що печуть у молодої, два голуби. Окремо формують основну, нижню частину

прямокутної або круглої форми - підошву. Із тіста, що залишилося, кожна коровайниця виробляє собі шишку.

При випіканні короваю обов'язково дотримувались певних заборон. Наприклад, заборонялося ходити дверима, голосно розмовляти. Коли коровай садили в піч, то в хаті мало бути тихо, адже при найменшому стукові він міг сісти. Досвідчені коровайниці, які зналися на своїй справі, всіляко намагалися посприяти тому, щоб коровай вдався добрим. Якщо боялися, щоб коровай не пригорів, то брали хустину, мочили у воді й накривали зверху, щоб не «посмалився». Про те, чи коровай готовий, дізнавались так - старша коровайниця торкалася його носом, якщо не пекло - готовий. Про готовність свідчив і духмяний запах, який поширювався по всій хаті, а також вага короваю, яка була значно більшою перед тим як його садили в піч. Традиційно виймати коровай із печі мав той, хто його посадив. У Красилівському районі Хмельницької області цей процес супроводжується жартівливою піснею:

А хто встромив, то той вийме, 2 р.

Бо вже другий не прийде, Не будемо наймати - Короваю виймати [31]

По тому, як вдавався коровай, передбачали, яким буде майбутнє життя молодих: як він посів - життя буде погане або дівка не чесна, якщо лоп - розійдуться [32].

Якщо коровай трішки надколеться, то «прибирали віночками», але ні в якому разі другий не можна було пекти. Якщо він вийшов чорний, то й життя у молодих буде чорним. Витягнувши коровай із печі, дякували коровайницям за роботу, пригощали їх вечерею і давали шишки.

Цікавий звичай відпікання короваю вдалось зафіксувати у Красилівському районі Хмельницької області, а саме, в селах Хотьківці, Митинці [33], Вереміївка [34] , Заруддя [35]. Респондент А. Ф. Карасик, із Хотьківець, розповіла: «мені пекли, я - мусю відпікати! А колись попросила

сусідка, для родичів спекти, то такий вже вдався, шо мусіли піч розбирати, челюсті - був такий обруч, то мусіли його виривати - ізурудували мені піч, поки коровай винесли!» [36].

Після того як коровай був готовий, його витягали з печі і ложили у віко від пікної діжі, але перед тим сипали на дно жито, гроші, застеляли гарним платочком. Коли коровай вистигав, його мастили густим цукром, розведеним на воді, - для блиску. Окрім прикрас із тіста, коровай могли прикрашати калиною, колосками жита, пшениці, а також барвінковим вінком. На Красилівщині під час розподілу весільного короваю цей вінок надягають сватові на шию. Молодим за традицією вирізають середину, яку вони мають з'їсти, «шоб діти не шмаркали!» [37]. Локальною особливістю є те, що коровай ріже той, хто його пік. (Мається на увазі не виконував саму роботу, а той хто відпікав - М. П.). Весільним короваєм мали почастувати всіх гостей, а підошву віддавали музикантам - щоб в танці не боліли у людей ноги. Цікавим є той факт, що у розподілі короваю, точніше - у його роздачі, бере участь і молода - «вже покрита, в хустинці чи у фартушку, брала кришки з короваю, шишок трохи і виходила на вулицю - давала по жмені тим людям, які прийшли подивитися на весілля. При цьому, даючи шматочок короваю - цілується. Скільки б людей не було, то всім має дати, хоч по крихті» [38].

Дещо відрізняється весільний коровай у південних районах Вінниччини, а саме в селах Буша [39], Дорошівка [40], Слобода Бушанська [41], Ямпільського району, де під впливом укроїсько-молдавських взаємин замість весільного хліба печуть калачі, функції яких достатньою мірою збігаються із функціями короваю. Проте коровай печуть лише в молодої. Коровай - звичайний «колач», при випіканні якого в середину кладеться баночка, чи кварта. Після того як коровай був готовий, банку витягали, а в дірку весільні батьки - нанашки, закладали великий букет з свічками, це називається - «тримають світло» [42]. Дві свічки вкладаються в дірку, до купи, а коло кожної свічки є букет».

Плели весільний колач учетверо, роботу виконувала кухарка, а підказувала мама. Прикрашали коровай калиною, барвінком і квітами з тіста - три, а на похорон - чотири! На весіллі все не парне!» [43].

Замість короваю у молодого печуть спеціальні колачі, які несуть дружби.

Локальну специфіку має зафіксований на Ямпільщині обряд «розривання калача» над головами молодих. Для цього печуть спеціальний розривний колач - в середину якого кладуть гроші, перев'язують барвінком, калиною. Обрядодія розривання відбувається тоді, коли молоді йдуть від розпису. Свати (дружби) тримають колач перед хатою. Молоді двічі проходять під ним, а за третім - всі присутні, і старі, і малі рвуть його. Кому попадуться гроші - дуже добре, а ще кажуть: «Щоб так за дівками хлопці рвалися, як за тим колачем!» [44].

Розривному колачу надавали магічного значення - хоч крихту намагалися зберегти і давали худобі перед тим, як мали продавати: «Щоб так купці рвалися за товаром, як за тим колачем!» [45], «зара і бізнесмени просять того колача, щоб... велося» [46].

Слід зазначити, що весілля в досліджуваних селах молоді гуляють окремо, тобто після розпису молодий повертається із своєю родиною до себе додому, а молода з своїм родом - до себе. Однак трапляються випадки, що весілля гуляють разом. Ця обставина безпосередньо вплинула на те, де саме, у кого будуть «розривати колач» - якщо весілля гуляють разом, то рвуть у молодого, а якщо окремо, - то в молодої.

Крім спеціальних хлібобулочних виробів, на весіллі застосовується і звичайний хліб.

У перший день весілля кожна сімейна пара, яка була запрошена, обов'язково мала принести з собою хлібину. Іконою та хлібом благословляють молодих перед тим, як вони мають йти до розпису або вінчатися. У с. Брідок Теплицького району з двома хлібинами під пахвами молодий разом із своїм почтом приходить до молодої, де теща його зустрічає

також з двома хлібинами під пахвами. На порозі вони мають обмінятись хлібом - при цьому не випускаючи його з рук [47].

Звичай переймання молодих також не обходиться без хліба. У південно-східних районах Вінниччини ця обрядова дія відбувається так: хтось із родичів молодої або молодого, чоловіки або хлопці, виносили на вулицю невеличкий столик або стілець, застелений рушником. На рушник клали хліб з сіллю і так зустрічали молодих, які поверталися з вінчання або розпису. Підійшовши до такої перепони, молоді мали поклонитися, поцілувати хліб. Після того як молодий заплатив за перейму, хліб з рушником забирав собі. При перейманні молодих на Ямпільщині, крім хліба, застосовували й воду - з кварти чи відра переливали молодим дорогу. Молодий так само платив викуп, забирав хліб, а стілець, на якому він стояв, - перекидав ногою. Після цього молоді йшли далі.

Вражає своєю різноманітністю весільне печиво Іллінеччини, де під час обдаровування весільних гостей використовували спеціальну випічку. Для пошанування чоловіка і дружини використовували парний весільний калач для подружньої пари. Для весільної свахи пекли спеціальний калач, який називався «Квітка». Калач «Курінь», який дарували сватові, мав овальну форму, і в середині нього була запечена пляшка. Горлечко пляшки трішки виглядало з калача для того, щоб ємність можна було заповнити рідиною.

При обдаровуванні весільних гостей на Тепличчині використовували спеціальні калачики, які мали назву «подарки». Їх давали всім гостям разом із подарунками, зазвичай чоловікам дарували сорочки, а жінкам - хустки. Отримавши такі дари - сімейна пара мала їх відтанцювати - тримаючи в руках разом з «подарком» [48].

Отже, наші польові спостереження та матеріали інших дослідників показують, що окрім головного весільного атрибуту - короваю, на всій території Поділля й нині широко застосовується багато інших хлібобулочних виробів, які за своїм значенням не поступаються йому та до нинішнього часу використовуються у весільному дійстві.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1.            Чубинський П. П. Труды етнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край ... - Т. 4. - Обряды: родины, крестины, свадьба, похороны. - СПб, 1887. - 715+45 с.

2.        Сумцов М. Ф. Хлеб в обрядах и песнях. - Харьков, 1885. - 140 с.

3.         Танцюра Г. Т. Весілля в селі Зятківцях / Упоряд., ред., М. К. Дмитренко, Л. О. Єфремова. - К., 1997. - 404 с.

4.        Там само. - С. 52.

5.        Пірус Т. П. Весілля в с. Рахнах-Лісових (I половини XX ст. - до поч. 60-х рр. XX ст.) // Подільська старовина: Зб. наук. праць: на пошану В. Д. Отамановського. - Вінниця, 1993. - С. 365-372.

6.        Косаківський В. А. Весілля в с. Хоменках Шаргородського району // Там само. - С. 373-377.

7.        Гадомський В. Родинна обрядовість у с. Заливанщина Калинівського району на Вінниччині // Народна культура Поділля в контексті національного виховання: Зб. наук. праць . - Вінниця , 2004 . - С. 107-115.

8.        Черняк Н. Покривання молодої у весільному обряді с. Слободище Іллінецького району на Вінниччині // Там само. - С. 115-120.

9.         Шахова Ю. Весілля у Брацлаві на Вінниччині // Там само. - С. 120­126.

10.           Тисячна Т. Весілля в с. Гордіївка Тростянецького району на Вінниччині: минуле і сучасність // Там само. - С. 126-129.

11.         Драчук І. Весільний обряд із с. Почапинці (Жмеринський район Вінницької області) // Матеріали до етнології Поділля: Польові дослідження. - Вінниця, 2005 . - Вип. 1. - С. 78-79.

12.          Загнибіда С. Весільні звичаї та обряди с. Купин (Хмільницький район Вінницької області) // Там само. - С. 79-80.

13.          Ілик Т. Передвесільний обряд (сватання, коровай, передвесільна п'ятниця) в с. Велика Стадниця (Вінницький район Вінницької області) // Там само. - С. 83-86.

14.          Кардаш А. Весільний обряд м. Шаргорода на Вінниччині // Там само. - С. 83-86.

15.          Маєвська О. Коровайний обряд в українському весіллі с. Митки (Барський район Вінницької області) // Там само. - С. 94-95.

16.        Творун С. О. Українські обрядові хліби: На матеріалах Поділля. - Вінниця: Книга-Вега, 2006. - 96 с.: іл..

17.        Запис автора 24. 07. 2007 р. від Анісі Филимонівни Карасик, 1927 р. н., жительки с. Хотьківці Красилівського району Хмельницької області.

18.        Архів Косаківського В. А. (Далі - Архів ... ) - Ф. 1. - Оп. 4. - Спр. 32. - Арк. 7.

19.        Там само. - Ф. 1. - Оп. 7. - Спр. 66. - Арк. 6.

20.        Там само. - Ф. 1. - Оп. 3. - Спр. 9. - Арк. 8.

21.        Там само. - Ф. 1. - Оп. 4. - Спр. 9. - Арк. 14.

22.        Там само. - Ф. 1. - Оп. 15. - Спр. 36. - Арк. 10.

23.         Експедиційні записи автора від Мельник М. В., Кравець К. А., Мельник Г. І., - жителів с. Брідок Теплицького району, Вінницької області. - 2003, 2006 рр..

24.        Творун С. О. Вказ. пр. - С. 39.

25.        Косаківський В. А. Вказ. пр. - С. 379.

26.        Архів ... - Ф. 1. - Оп. 3. - Спр. 49. - Арк. 12.

27.        Там само. - Ф. 1. - Оп. 11. - Спр. 13. - Арк. 10.

28.        Там само. - Ф. 1. - Оп. 10. - Спр. 16. - Арк. 9.

29.        Там само. - Ф. 1. - Оп. 3. - Спр. 9. - Арк. 7.

30.        Там само. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 24. - Арк. 11.

31.        Експедиційні записи автора 25. 07. 2007 р. від Журавльової Ганни Олексіївни, 1954 р. н., жительки с. Хотьківці Красилівського району Хмельницької області.

32.        Експедиційні записи автора 24. 07. 2007 р. від Анісі Филимонівни Карасик, 1927 р. н., жительки с. Хотьківці Красилівського району Хмельницької області.

33.         Експедиційні записи автора 26. 07. 2007 р від Кравчук Марії Іванівни, 1940 р. н., жительки с. Митинці Красилівського району Хмельницької області.

34.         Експедиційні записи автора 27. 07. 2007 р. від Яремчук Василя Семеновича, 1930 р. н., жителя с. Вереміївка Красилівського району Хмельницької області.

35 Експедиційні записи автора 28. 07. 2007 р. від Подворної Євгенії Іванівни, 1927 р. н., жительки с. Заруддя Красилівського району Хмельницької області.

36.        Експедиційні записи автора 24. 07. 2007 р. від Анісі Филимонівни Карасик, 1927 р. н., жительки с. Хотьківці Красилівського району Хмельницької області.

37.        Експедиційні записи автора 26. 07. 2007 р. від Ганни Олександрівни Шляхової, 1934 р. н. та Горбатюк Марії Артемівни, 1931 р. н., жителів с. Митинці Красилівського району Хмельницької області.

38.         Експедиційні записи автора 24. 07. 2007 р. від Костюк Галини Григорівни, 1935 р. н., жительки с. Митинці Красилівського району Хмельницької області.

39.          Експедиційні записи автора 7. 10. 2007 р. від Олійник Віри Ульянівни, 1938 р. н., жительки с. Буша Ямпільського району Вінницької області.

40.        Експедиційні записи автора 7. 7. 2007 р. від Константинової Євгени Єфимівни, 1922 р. н., Микитюк Марії Іванівни, 1942 р. н., Микитюк Вікторії Семенівни, 1983 р. н., жителів с. Дорошівка Ямпільського району Вінницької області.

41.         Експедиційні записи автора 8. 10. 2007 р. від Придиус Анастасії Яківни, 1940 р. н., жительки с. Слобода Бушанська Ямпільського району Вінницької області.

42.         Експедиційні записи автора 7. 10. 2007 р. від Пташнік Ольги Терентіївни, 1935 р. н., жительки с. Буша Ямпільського району Вінницької області.

43.          Експедиційні записи автора 25. 07. 2007 р. від Данилюк Лєсі (Лариси) Мелентіївни, 1928 р. н., жительки с. Буша Ямпільського району Вінницької області.

44.        Експедиційні записи автора 11. 10. 2007 р. від Галини Антонівни Стерніцької, 1940 р. н., жительки с. Буша Ямпільського району Вінницької області.

45.        Експедиційні записи автора 7. 7. 2007 р. від Константинової Євгени Єфимівни, 1922 р. н., Микитюк Марії Іванівн, 1942 р. н., Микитюк Вікторії Семенівни, 1983 р. н., жителів с. Дорошівка Ямпільського району, Вінницької області.

46.        Експедиційні записи автора у 2003. і 2006 рр. від Мельник М. В., Кравець К. А., Мельник Г. І., - жителів с. Брідок Теплицького району, Вінницької області.

47.          Експедиційні записи автора 7. 10. 2007 р. від Олійник Віри Ульянівни 1938 р. н., жительки с. Буша Ямпільського району Вінницької області.

48.        Експедиційні записи автора у 2003 і 2006 рр. від Мельник М. В., Кравець К. А., Мельник Г. І., - жителів с. Брідок Теплицького району Вінницької області.