Радянська політика на початку 1920-их років на Поділлі

В.М. Василенко

ВІДОБРАЖЕННЯ У НАСТРОЯХ ПОДОЛЯН ПОЛІТИКИ ЩОДО УТВЕРДЖЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НА ПОЧАТКУ 1920-х РР.

1920-ті роки дають багатий матеріал для дослідження багатьох проблем, що є актуальними й на даний час. Однією із таких є питання взаємин населення та органів влади як центральних, так і місцевих, вплив діяльності владних структур на настрої жителів країни. Саме політика державної влади має неабияке значення у формуванні духовного світу, утвердженні ціннісних орієнтирів людини.

Радянські історики висвітлювали події в країні на користь правлячої партії та її вождів. Будь-які свідчення, що критикували та паплюжили їх, були вилучені, а автори жорстоко покарані. Лише з кінця 80-х рр. ХХ ст. дослідники історичної науки отримали право на користування досі недоступними архівними матеріалами, що дало змогу більш об'єктивно оцінити явища, події, процеси, що відбувались у країні.

Дослідженням питання взаємовідносин органів радянської влади та населення України займались Д. Архірейський, В. Ченцов. Проблема формування в Україні більшовицької партійної номенклатури та становлення апарату радянської влади розглянута М. Дорошко та В. Колесником. Важливими для оцінки та аналізу даного періоду є праці С. Кульчицького Окремі аспекти взаємин влади й населення на території Поділля висвітлені у дослідженнях І. Шульги, О. Лойко¹. Однак слід зауважити, що усі аспекти взаємин влади та населення повністю не розкриті й потребують подальшого вивчення. Досі об'єктивними для дослідження виступають проблеми аналізу утвердження та діяльності державної влади, взаємини між владою та населенням на початку 1920-х рр.; суспільно-політичні орієнтації жителів.

Захопивши владу, більшовики опинилися сам на сам із суспільством, що за марксистською теорією було не найкращим матеріалом для побудови комунізму. І вже на Х з'їзді партії у березні

1921   р. керівництвом було зроблено висновок, що радянський режим прямує до загибелі. Становище в Україні, зокрема в Подільській губернії, на початку 1920-х рр. добре ілюструвало цю тезу. Адже населення вбачало в радянській владі нового експлуататора, який хоче правити й гнобити не гірше попереднього. Повітові, волосні управи змінювались новими радянськими органами. Створюються губернські, окружні, волосні комітети, в селах - сільські ради, комітети незаможних селян, осередки більшовицької партії. Партія більшовиків свою владу поширювала завдяки суворій дисципліні, якої мали дотримуватися всі комуністи. Щоправда, уже в той час це була не стільки влада партії, скільки влада партапарату². Проте жорстке ставлення до членів в середині партії вже 1921 р. спричинило збільшення випадків виходу із неї. Так, в одному із циркулярів ЦК КП(б)У до Подільського губернського комітету зазначалося, що «причинами виходу із партії є бажання демобілізуватись з армії, втома, незадоволення й нерозуміння політики партії у зв'язку з натиском дрібнобуржуазної стихії. На практиці Секретаріат ЦК переконався, що більшість осіб, які подали заяви на вихід, діють під впливом миттєвого афекту і після переговорів такі товариші беруть заяви назад, погоджуючись із тим, що вони піддались тимчасовій слабкості»³. При цьому Секретаріат ЦК рекомендує секретарю Губкому в кожному випадку намагатись особисто шляхом виклику і переговорів пояснити ненормальність вчинку. Основним завданням партії було продовжувати закріплювати позиції, які вона зайняла під час перевороту 1917 р. А для цього необхідним було: 1) забезпечити ріст партії за рахунок пролетарського елементу вже дорослого, а також і за рахунок молоді; 2) посилити зв'язок між широкою безпартійною масою й партією; 3) зміцнити відносини селян з робітниками під керівництвом партії більшовиків⁴.

Однією з форм наближення населення до партії і влади була агітаційно-пропагандистська робота. 1922 р. в українських селах з такою місією перебували 7000 комуністів, а в 1923 р. їх кількість збільшилася вдвічі й нараховувала 14 тисяч осіб.⁵ Вони взяли курс на втягнення до лав керуючої партії наймитів, незаможних, не зупиняючись перед прийомом кращої середняцької частини населення, оскільки останні за своєю економічною спроможністю мали бути повністю прирівнені до незаможних.⁶ Також агітаційну роботу серед населення проводила преса. Наприклад, на території Поділля виходила щоденна газета «Червоний край», що майоріла гаслами «Пролетарии всех стран, соединяйтесь!», «Да здравствует союз рабочих и крестьян!».⁷ Для робітників організовували екскурсії, виставки. Такі заходи давали певні результати. За переписом

1922   р. КПУ налічувала 56 тисяч чоловік, а на 1927 р. кількість її членів і кандидатів у члени партії сягала 182 396 осіб. Дещо збільшилась і парторганізація на Поділлі, про це свідчить така статистика: на 1 січня 1924 р. до партії входило 1945 осіб, станом на 1 червня 1924 р. партійна організація Подільської губернії нараховувала 2146 дійсних членів і 1699 кандидатів .⁸

Хоча лави партії збільшувались, але не вистачало підготовлених кадрів, які б могли зайняти відповідальні посади в партійно-державному апараті. Цей вакуум на початку 20-х рр. стрімко заповнювався особами-висуванцями, які стали на службу до нової влади. Найбільш важливими критеріями добору на роль керівників в органи радянської влади були членство в більшовицькій партії, робітничо-селянське походження, активна участь у боротьбі за встановлення радянської влади .⁹ Ні морально-етичні якості, ні освітній та культурний рівень практично не мали ніякого значення. А це, в свою чергу призводило до багатьох недоліків в роботі органів влади, що зумовлювало напруження у взаєминах влади та населення.

У сільській місцевості, де більшовики зовсім не мали коріння, маніпуляції з формуванням рад потрібного складу наражалися на особливо великі труднощі. Цим пояснюється виникнення 1920 р. альтернативних радам комітетів незаможних селян (КНС). З їхньою допомогою партапарат поглиблював соціальне напруження на селі¹⁰. Неспроможна самостійно контролювати село, партія вербувала собі на службу місцевих агентів, наділяючи їх широкими спокусливими привілеями. Наслідком було перетворення комнезамів на «кастову організацію», члени якої мали великі переваги ^п. Проте КНС не виправдали надії партапарату і до середини 1920-х рр. повністю втрачають свій авторитет. Селяни с. Мартинівка Муровано-Курилівського району виступали проти існування КНС, оскільки він не приносить користі¹². Аналогічної думки дотримувалися жителі Станіславського району. У спецзвіті по об'єкту «Селянство» Тульчинського округу зазначено: «будемо всіх комнезамів вішати на телефонних стовпах, довго нам не залишилось терпіти, коли б швидше приходила інша влада».¹³ Звичайно, стверджувати про негативне ставлення більшості подолян до цієї організації неможливо, але те, що вони були поширеними серед населення, свідчать архівні матеріали.

Не набагато кращими були й відгуки про сільради, які існували лише формально. В основному вся влада на селі була в руках голови сільської ради, що давало йому можливість робити все на свій розсуд. Частими були випадки хабарництва, пиятики, що ще агресивніше настроювало населення проти тогочасної влади. В протоколах сільських зборів занотовано: «не помічається, щоб партійна та комсомольська маси жили разом з селянством. На районній конференції жоден представник влади не запитав селянина про його життя... Як прийде якийсь представник влади, зробить доповідь - як піп службу відбуде, тай іде назад нічого не з'ясувавши»¹⁴.

В свою чергу влада на місцях, оцінюючи настрої, зазначала: «Селянин відразу нас звинувачує у всьому, зокрема і в підтримці тих комуністів, які не рахуються з селом. За нашу роботу ми кожен день чекаємо. що якщо нас не повбивають, то спалять»¹⁵. Досить цікавими є факти, які засвідчують зневіру в утопічній ідеї комунізму, переконаннях, що несла з собою жовтнева революція, людей, які представляли місцеву владу¹⁶.

Смерть В. Леніна викликала ще більшу паніку в колах партійного керівництва. Голова Губернської контрольної комісії на VIII Подільській губернській конференції, яка проходила в липні 1925 р., змушений був визнати: в партії наступив моральний занепад. У суспільному житті значного поширення набувають доноси на підозрюваних осіб, досконало вивчаються політичні настрої. Серед населення Вінницького округу поширювалися розмови: «Сьогодні ти хороший, а завтра на тебе донесли про твоє минуле і ти ніде не потрібен, скоріше б зміни, хто б не прийшов, всеодно буде краще.»¹⁷ Досить часто політичні погляди населення виявлялися через порівняння радянської влади з іншими відомими або вимріяними формами суспільного устрою. Наприклад, радянська влада порівнювалася із царською владою, радянський чиновник співставлявся з царським чиновником: «Україна знаходиться під гнітом Москви, українцям немає свободи. В цей час такі ж умови існування як при царизмі» (Томашпільський район)¹⁸. В архівних джерелах зустрічаються матеріали, які засвідчують ностальгію людей за дорадянським періодом, хоч і тогочасне життя було не набагато кращим. Тут яскраво простежується конфлікт між старшими людьми, які були носіями традиційних духовних цінностей, та частиною молоді, що підпала під вплив більшовицької пропаганди й характеризувалася своєрідною агресивністю. Замість колективізму, як однією з корінних рис моралі й загальнолюдської цінності, діяльність органів влади сприяла поширенню деформованої колективності. Населення Подільського краю на середину 1920-х рр. можна умовно поділити на три категорії, а саме: 1) жителі, які підтримували політику радянської влади у всіх сферах її діяльності і, в свою чергу, були опорою влади; 2) населення, що ставилося лояльно до радянського керівництва і займало вичікувальну позицію; 3) ворожо налаштована категорія подолян, яка намагалися чинити опір владі у будь-якій формі, відстоювала моральні цінності, сформовані предками.

Реакція населення України, в тому числі і подолян, на політику влади була різноплановою: відвертий опір, інколи збройний, прихований супротив на особистісному рівні, а інколи й зневіра, розчарування, фантастичні надії на якісь міфічні сили ¹⁹.

Керівництво продовжувало втілювати в життя утопічні ідеї, внаслідок чого ще більше загострилася соціальна диференціація. Вона, в свою чергу, призводила до напружених стосунків між різними категоріями населення, які різнилися за соціальним, економічним статусом, політичними поглядами. Масовий наступ радянської влади на традиційні духовні цінності українського народу замість бажаної ідейної монолітності суспільства і комуністичної переконаності призвів, навпаки, до моральної деградації, втрати справжніх ціннісних орієнтирів. Повсюдними стали такі явища, як соціальна апатія, негативне ставлення до державності, анархічні настрої.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1.  Архірейський Д., Ченців В. Влада і селянство в Україні у 20-ті роки//З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. - 1999. - №1-2. - С.87-127; Дорошко М.С., Колесник В.Ф. Формування в Україні більшовицької партійно- державної номенклатури у 20-ті роки//Український історичний журнал. - 1993. - №9. - С.40-51; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). - К.,1996. - 268с.; Шульга І.Г. Гірка правда: Нариси з історії подільського селянства 1920-1932 рр. - Вінниця, 1997. - 152с.; Лойко О.О. Ставлення селян Поділля до політики радянської влади в початковий період непу// Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету. Серія: Історія. - Випуск 2. - 2000. - С.127-130;

2.  Дорошко М.С., Колесник В.Ф. Формування в Україні більшовицької партійно-державної номенклатури у 20-ті рр.//Український історичний журнал. - 1993. - №9. - С.41; 3. Державний архів Вінницької області.(далі

-    ДАВО). - Ф.П.1.- Оп.1 - Спр.27. - Арк.3; 4. Там само. - Спр.5. - Арк.110; 5. Там само. - Спр.3 - Арк.14; б.Там само. - Спр.31. - Арк.5; 7. Там само. - Спр. 422. - Арк. 5; 8. Там само. - Спр. 31. - Арк. 8; 9. Дорошко М.С., Колесник В.Ф. - Вказана праця. - С.44; 10. Кульчицький С.В.; Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). - К., 1996 - С.268; 11. ДАВО. - Ф.П.31. - Оп. 1. - Спр.58. - Арк.149; 12. Там само.

-    Спр.52. - Арк.32; 13. Там само. - Ф.П.33. - Оп.1. - Спр.707. - Арк.114; 14. Там само. - Ф.П.1. - Спр.502. - Арк.53; 15. Там само. - Ф.П.29. - Оп.1. - Спр.373. - Арк.55; 16. Там само. - Ф.П.33. - Оп.1. - Спр.775. - Арк.53; 17. Там само. - Ф.П.29. - Оп.1. - Спр.325. - Арк.52; 18. Там само. - Ф.П.33. - Оп.1. - Спр.707. - Арк.100; 19. Удод О. Історія в дзеркалі аксіології: Роль історичної науки та освіти у формуванні духовних цінностей українського народу в 1920-1930-х роках. - К., 2000. - С.257.