РУКОПИСНА КНИЖКОВА ТРАДИЦІЯ ПОДІЛЛЯ XV-XVП СТ.

Гортаючи сторінки наукових студій з середньовічної та ранньомодерної історії та культури Поділля, поволі ставимо питання про його книжкове життя, зокрема традицію рукописання. Перебіг політичних і військових, економічних і культурних подій краю постійно перебувають у полі зору науковців, а от ця важлива, знакова для названого періоду, сторінка духовного життя залишається поза їх увагою, тому вважаємо за потрібне висвітлити період активного творення рукописної книги Поділля від XV ст. і до XVII ст. включно.

Фактографія проблеми формується вже тривалий час, переважно науковцями Києва та Львова. Як наслідок багаторічного вивчення мистецтва рукописної книжкової спадщини України з’явився каталог Я. Запаска¹ «Українська рукописна книга», до складу якого увійшли книги, цікаві «з погляду їх художнього оздоблення чи прикладного змісту». Дослідниця Л. Гнатенко² підготувала каталоги рукописів XIV та XVст. з фонду Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. У цих узагальнюючих працях рукописи, створені на Поділлі, знайшли найповніше відображення. Чималу увагу ним приділяють львівські науковці В. Фрис³ та М. Боянівська⁴. Завдяки дослідженням Д. Дороновича⁵, Я. Дашкевича⁶, В. Григоряна⁷ зібрано відомості про вірменську книжкову культуру. Польські науковці також не оминули своєю увагою наш регіон, зокрема Е. Ружицький⁸ присвятив окрему розвідку книжковій культурі Кам’янця- Подільського XVI - XVIII ст. Згадки про знахідки подільських рукописів належать місцевим дослідникам Ю. Сіцинському⁹, М. Яворовському¹⁰.

Галицька, волинська або київська книжкові рукописні традиції достатньо висвітлені в науковій літературі, а подільську ніхто не заперечує, але й не згадує як окреме явище. Дійсно, джерельна база дослідження недостатня для всебічної характеристики регіональних особливостей рукописання, адже тривале співіснування поряд з Диким полем, постійні козацько-селянські повстання, військові дії на цих теренах аж ніяк не сприяли активному книжковому життю. Тому ми спробуємо реконструювати загальну картину рукописної традиції Поділля на тлі загальноукраїнського руху із залученням конкретних відомостей про край.

Загальновідомо, що духовним підґрунтям розвитку книжності України цього періоду була релігія, і Поділля не було винятком з цього контексту. Безумовно, місцеве українське населення для проведення Служби Божої потребувало православних книг. Ми можемо припустити їх існування навіть у домонгольській період, адже місцеве населення було знайоме з письмом. Археологам відомі знахідки стилів - спеціального інструменту для письма на болохівських городищах XП-XШ ст. ¹¹. Але до сьогодення дійшли відомості про рукописні кодекси набагато пізнішого часу. Найдавнішим, за інформацією Я. Запаска, є рукописне Євангеліє середини XV століття¹². 1489 р. датована Кам’янець-Подільська Четья-Мінея, виконана писарем «Березкою Дольбничем з Новгорода»¹³. Наприкінці XV ст. у с.Серби (тепер Могилів-Подільського р-ну) переписано книгу «Пролог» на вересень-лютий¹⁴.

Інформація про рукописи XVI - першої половини XVII ст. ширша і повніша. Як пише Я. Запаско, «...в царині рукописної книги стався справжній злет. У цей час рукописних книг створено набагато більше, ніж це було раніше»¹⁵. На Поділлі найчисельнішими рукописами, що збереглися, є Євангелія, до яких віряни ставилися з особливою повагою. Книги виготовляли самостійно або замовляли. Ієрей Лука з Вінниці 1550 р. переписав Євангеліє, попович Іван 1589 р. переписував Євангеліє-тетр у домі ієрея Дмитра у с. Кальній Деражні (тепер Деражнянський р-н Хмельницької обл.), Федір з Любартова, який займався переписуванням книжок у Барі, 1608 р. виконав також Євангеліє¹⁶. Разом з тим міщанин Мартин Тур 1552 р. замовив переписати Євангеліє¹⁷. Текст Євангелія учительного 1592 р. у с.Угринківцях (тепер Заліщицький р-н Тернопільської обл.) почав копіювати Данило, попович Гриневський, а закінчував Федір Пашкович із Сатанова¹⁸.

Я. Запаско відзначає, що подоляни не залишались осторонь від книжкового мистецтва: чимало гарних оздоблених пам’яток було написано в регіоні. Він згадує Євангеліє другої половини XVI ст. з с.Дмуховець на Тернопільщині, кінця XVI ст. з с. Шумлян і з околиць с.Бережан, а також Євангельські бесіди 1605 р. з Тернополя і Євангеліє 1606 р. з Західного Поділля¹⁹. В оздобленому акварельними мініатюрами і барвистими декоративними прикрасами Євангеліє з Нового Міста (Вінниця), переписаному священиком місцевої церкви Георгієм Дашкевичем, є запис «Помяни Г осподи многогрешнего Захарія», укомпонований в одну із великих ініціальних літер, розміщених на початковій сторінці Євангелія від Іоанна. Безумовно, запис зробив художник книги, що в такий спосіб наважився назвати і своє ім’я. Подібний підпис

художника книги «Іакова»є ще в одному подільському (з Вінниччини) манускрипті Євангелія 1579-1580 рр. з с.Рогізна²⁰.

З появою друкованих книг з’являються їх рукописні копії, серед яких на Поділлі особливе місце посідають друки Ф. Скорини. Так його Апостол, надрукований у Вільно 1525 р. , вже невдовзі був переписаний Лаврентієм Івановичем у Маначині (тепер Волочиського р-ну Хмельницької області) «накладом»маначинського намісника ієрея Єфрема²¹. Відомий також рукопис 1571 р. , в якому скопійовано не тільки текст книги, а й передмови-заголовки, які написав сам Скорина, і навіть перемальовано своєрідний друкарський шрифт цих заголовків. До наших днів збереглися також рукописні списки друкованої Біблії Ф.Скорини. Першу частину одного із таких списків Біблії 1568 р. видання переписав 1575 р. Дмитро із Зінькова (тепер Віньковецького р-ну Хмельницької обл.), а другу - протягом 1576-1577 рр. на замовлення ієрея Іоанна у Маначині виконали 2 переписувачі²². Причому маначинський список містив усі старозаветні книги Біблії, в тому числі й ті, що відсутні у друках Ф. Скорини²³. Відомий ще один подільський список скоринівських друків, який не зберігся, бо зник під час Варшавського повстання. Список було написано 1569 року у Тернополі²⁴. Сьогодні всі копії, які можна пов’язати з неопублікованими частинами Біблії друкаря, походять зі східної Галичини й Поділля. Я. Ісаєвич²⁵ припускає, що перебуваючи на службі в одному з маєтків віленського єпископа Яна в м. Крем’янці, Скорина не полишав надії продовжити видавничу діяльність і там готував до друку не видані ще частини.

Але не тільки українцям потрібні були релігійні тексти. Сьогодні першою безперечною згадкою про рукописну книгу Поділля вважають дарчий підпис вірменського купця Сінана на вірменському миссалі, переписаному в Криму 1349 р. , подарованому у 1394 р. і вірменській церкві у Кам’янці-Подільському²⁶. Відомо також, що 1891 р. з кам’янецької церкви св. Миколи до Імператорської публічної бібліотеки (Санкт-Петербург) передали ще 45 вірменських рукописів ХУ-ХУЛ ст. як релігійного, так і світського змісту²⁷. Вважаємо реальним припущення про подільське походження деяких з цих кодексів. Логічною, на наш погляд, є теза про можливість місцевого єврейського рукописання з XV ст., часу появи перших громад в краї, адже юдейська традиція вимагала використання рукописних книг під час богослужінь.

Активізація рукописання, на думку Я.Запаска, призвела до того, що у другій половині XVI- першій половині XVII ст. розширився репертуар рукописної книги: зросла кількість книг не літургійного і навіть світського призначення²⁸. Зростання кількості освічених людей покликало переписування книг для власних потреб. Їх виконували сільські або містечкові священики, старші школярі, лікарі та юристи. Рукописи з цього часу стають рядовими, скромними та утилітарними.

Видатна постать української книжності XVI ст. Герасим Смотрицький, перший ректор Острозької академії, народився і виріс у с. Смотричі (тепер Хмельницької обл.). Його батько — дяк Данило — був освіченою, ерудованою людиною, упорядником одного з рукописних збірників середини XVI ст., що містив «Сказаніє Афродітіана», «Меандрові мудрості», а також повість про Яна Гуса²⁹. Освіту Герасим Смотрицький здобув у домашніх вчителів, оскільки у передмові до Острозької Біблії говорив про себе, що ніколи не бачив училища. Працював він спочатку на посаді міського писаря у Кам’янці-Подільському, де його шанували як вченого-книжника. У 1586 р. його запросив князь Острозький для роботи по виданню Біблії. Причому, як вважає В.Фрис³⁰, переїзд Смотрицьких до Острога (і, відповідно, використання ними письма, яким вони навчилися писати ще вдома) мав певний вплив на стиль письма всього острозького осередку. Півустав, яким користувалися в Острозі наприкінці XVI - на початку XVII ст., був більше подібний до подільського, ніж до волинського. А.М. Боянівська³¹ навіть вважає цю родину своєрідною професійною династією переписувачів книг.

Особливе місце у книжковій культурі Поділля посідає праця шаргородського священика Димитрієвича, який, враховуючи мізерність провінційних книжкових запасів, 1660 р. склав своєрідну хрестоматію зразків духовної та світської літератури в коротких переказах для малопідготовленого читача — «Біблію малу, зібрану з різних книжок, вибраних думок, коротко заради легшого розуміння і пам’яті не дуже освічених читачів». Наприкінці цього рукопису укладач умістив список використаної літератури, який ще допомагає уявити коло читання представника середнього прошарку освічених осіб того часу, які проживали далеко від тодішніх духовних центрів України, на теренах, які нещодавно були в епіцентрі національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Це ще й перший відомий в українській бібліографії рекомендаційний список для потенційних читачів³². У ньому числились Острозька Біблія, «Беседи» Іоанна Златоуста, Номоканон, відомі збірники «Пчела», «Маргарит», «Діоптра», такі відомі українські друки як «Зерцало богословія» Кирила Транквіліона, «Лексикон»Памви

Беринди, Требник Петра Могили, «Ключ розумінія»Іоанакія Галятовського, «Книга про віру»Захарія Копистянського, а також житія святих та панегірики, українські хроніки, з яких подано інформацію про козацькі війни, перекладні повісті «Олександрія», «Варлаам та Іоасаф», кілька польських книжок, зокрема з теології, церковної історії під редакцією Петра Скарги, історії, права³³. Потенційне коло читання охоплювало не тільки релігійні питання, воно пропонувало відомості з філософії, мовознавства, юриспруденції, історії, географії, нарешті, просто твори для читання, перекладні, так звані рицарські романи. Подільський священик мав можливість користуватися цими найзначнішими книгами України XVII ст. , що поширювалися й у друкованому й рукописному вигляді, і популяризував їх зміст тогочасною українською літературною мовою. Варто зауважити, що деяка частина рукописних джерел, якими він користувався, вийшла друком набагато пізніше.

Подоляни почали фіксувати історичні події. Серед найвідоміших спеціальних рукописів слід згадати Хмільницький літопис, який охоплював події 1636-1650 рр. і був своєрідним щоденником, до якого вносилися найбільш вагомі, на думку невідомого автора, події. Вірменська колонія, яка була однією з найчисельніших і наймогутніших національних громад регіону, складала «Кам’янецьку хроніку», в якій було подано докладний опис подій в Україні та сусідніх країнах за 1430-1652 рр. Її авторами вважаються представники вірменської аристократичної верхівки міста війт, протоієрей Ованес (помер 1610 р. ), його син, писар, згодом - війт Крикор, внуки, священики Агоп і Аксент. В останньому варіанті хроніку склав Агоп, який помер 1621 р. Пізніше її відредагував, значно доповнив і продовжив його рідний брат Аксент у 1650-1652 рр. вірменською і кипчацькою мовами³⁴. Перу Агопа належать також списки багатьох рукописів давньовірменською мовою, зокрема житія святих та Синаксар³⁵.

Серед тогочасних світських рукописів особливе місце посідали юридичні кодекси та книги судових і адміністративних записів. Сьогодні відомо про численні подібні зразки волинського або київського походження, але подільських обмаль, адже козаки та повсталі селяни цілеспрямовано нищили всі міські канцелярії та архіви Вінниці, Брацлава, Немирова, Тульчина та інших подільських містечок під час козацько-селянських повстань та національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. До ще однієї групи ділових рукописів цього часу належали книги міських ремісничих цехів. Однією з найстаріших в Україні є книга кам’янецького бондарсько- стельмасько-коладійсько-столярного цеху (1601-1783), на форзацах якої розміщено один з перших українських екслібрисів³⁶.

Підсумовуючи зібраний матеріал, ми можемо стверджувати про доведене українське та вірменське рукописання Поділля з XV ст., навіть кінця XIV ст., апріорі розмірковувати про можливість єврейського та польського. Зауважимо, що польські дослідники через брак відомостей здебільшого обговорюють побутування друкованої книги в регіоні. Стосовно мовних особливостей українських подільських рукописів, Я. Запаско неодноразово відзначав присутність староукраїнських і південнослов’янських вкраплень³⁷. Він також писав про доволі аскетичне, найскромніше серед інших регіонів України, оформлення кодексів. У них на тривалий час затрималась певна «готична кострубатість»³⁸. На думку В. Фрис, на подільське рукописання найбільший вплив справила галицька традиція, що видно з характеру письма та оформлення. Саме у північно-західній частині краю, тісно пов’язаній з Галичиною, було створено більшість з відомих нам рукописів. Роль міста - каталізатора тут відігравав Кам’янець-Подільський, головний осередок транзитної торгівлі між Сходом і Заходом, що сприяло й появі східних і південнослов’янських впливів³⁹. У XVI ст. сформувався півустав з регіональними особливостями, що підтверджується практикою родини Смотрицьких.

Ознайомлення з каталогами Я. Запаска та Л. Гнатенко дає підстави для висновку про те, що порівняно з іншими регіонами України, кириличне книгописання на Поділлі XV-XVI ст. було скромним. Не збереглося інформації про кодекси перших століть помонгольської навали. Чимало цьому сприяло прикордонне географічне розташування, соціально-психологічне середовище краю з постійною військовою загрозою, відсутність регіональних освітніх центрів або потужних монастирів, де могли б діяти скрипторії, та замала кількість потенційних заможних замовників. Тільки з колонізацією південно-східних земель Поділля у XVI ст. , з налагодженням впорядкованого життя поширюється традиція рукописання, адже населення нових поселень будувало церкви, які потребували книг, тобто поступово від справи скоріше окремих ентузіастів подоляни почали переходити до сталої практики рукописання. І вже у XVII ст. було створено значущі рукописні пам’ятки.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Запаско Я. Українська рукописна книга. Пам’ятки книжкового мистецтва.— Л., 1995.— 480 с.; 2. Гнатенко Л.А. Слов’янська кирилична рукописна книга XIV ст. з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: Кат. кодиколого-орфогр.дослідж. Палеог р. альб. / Нац. б-ка України ім. В.І.Вернадського НАН України. — К., 2007. — 266 с.; Її ж. Слов’янська кирилична рукописна книга XV ст. з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського: Кат. / НАН України. Нац. б-ка ім. В.І.Вернадського. — К., 2003; 3. Фрис В. Зі спостережень над репертуаром, історією створення і розвитком української рукописної книги XVI - першої половини XVII століть // Зап. НТШ.— Л., 1997.— Т. 233.— С.215-238; Її ж. Історія кириличної рукописної книги в Україні.— Л., 2003.— 186 с.; 4. Боянівська М. Світські переписувачі книжок в українській книгописній культурі XV - середини XVII століть // Зап. НТШ.— Л., 1997.— Т. 233.— С.239-250; 5. Доронович Д. Армяне в Подолии и первая церковь их в городе Каменце // Т р. Ком. для ист.-стат. описання Подольской епархии.— К.-П., 1878-1879.— Вип.2.— С.167-168; 6. Дашкевич Я. Армянская книга на Украине в XVII столетии // Книга: Исслед. и материальї.— М., 1962.— Вьіп.6.— С.146-168; 7. Григорян В.Р. История армянских колоний Украиньї и Польши (Армяне в Подолии).— Ереван, 1980.— 291 с.; Когускі Е. Я киїїшу к8іагкі № Катіепси РойоІ8кіт № XVI-XVШ №. // 2 Ьайап пай роІ8кіті ккіедогЬіогаті ЬЇ8Іогус2путі.— ^аг82., 1997.— Т.18.— 8.71-85. 9. Сецинский Е. Древнее рукописное евангелие, найденное в г.Сатанове Проскуровского уезда Подольской губернии.— Каменец-Подольск, 1887.— 8 с.; 10. Я.Н. [Яворовский Н.] Местная старина: Надписи на церковно-богослужеб. кн., зданиях, нагробиях и д р. памятниках старини в нек-ьіх местностях Могилев. и Проскуров. уездов.— Каменец-Подольск, 1905.— 13 с.; 11. Шабаліна А.В. Стилі - пам’ятки письма в історії Болохівської землі // Освіта, наука і культура на Поділлі.— Кам’янець-Подільський, 2004.— Вип.4.— С.248- 252; 12. Запаско Я. Українська рукописна...— С.295-296; 13. Там само.— С.63; 14. Гнатенко Л. Слов’янська кирилична рукописна книга XV ст..— С.110; 15. Запаско Я. Мистецтво художнього оформлення української рукописної книги.— РУ.— 1999.— С. 292; 16. Шевченко І. Барська Євангелія початку XVII ст. в Ріегроп! Могдап ^іЬ^а^у // Наук. зб. / УВАН у США.— Н.-Й., 1953.— Вип.ІІ.— С.192-196; 17. Боянівська М. Світські переписувачі.— С.242; 18. Там само.— С.243; 19. Запаско Я. Українська рукописна.— С.93; 20. Там само.— С.93-94; 21. Боянівська М. Світські переписувачі.— С.241; 22. Історія української культури.— Т.2.— С.592-593; 23. Запаско Я. Українська рукописна.— С.74; 24. Там само; 25. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.— Л., 2001.— С. 101-103; 26. Доронович Д. Армяне в Подолии.— С. 167-168; 27. Марр Н.Я. Описание старинних армянских рукописей и печатних книг из архива армяно-католической церкви св. Николая в Каменце-Подольском // Отчет импе р. публ. б-ки за 1891 год.— СПб., 1894.— С. 11-16; 28. Запаско Я. Українська рукописна.— С.95; 29. Українська поезія XVI століття.— К., 1987.— С.251; 30. Фрис В. Зі спостережень.— С.231; 31. Боянівська М. Світські переписувачі.— С.241; 32. Корнєйчик І. Історія української бібліографії: Дожовт. період: Нариси.— Х., 1971.— С. 25; 33. Перетц В. У истории украинской повести XVII в. // Перетц В. Ислледования и материальї по истории старин. ук р. лите р. XVI-XVШ вв.— Л., 1926.— Т.СІ.— №2.— С.106-138; 34. Дашкевич Я. Вірменські колонії в Україні XVI-XVШ ст. // Енцикл. історії України.— К., 2005.— Т.1.— С.572-574; 35. Григорян В. История армянских.— С.146; 36. Клименко П. Перший український ех-1іЬгі8 // Бібліол. вісті.— 1929.— №2/3.— С.95-97; 37. Запаско Я. Українська рукописна.— С.296; 38. Там само.— С.98; 39. Фрис В. Історія кириличної.— С.118-119.