Пройшло декілька днів. Сніг розтанув і вже почало просихати. В повітрі, як це буває, відчувався перший запах справжньої весни. Але земля ще була чорною, як і все місто. На скелястому півострові тіснилися руїни історичних будинків, а перед містом непорушно стояла могутня Стара фортеця. На щастя, вона вціліла, хоча й неповністю. Одна з башт, яка внизу біля річки, залишилася без даху. Колись в давнину з неї підземним ходом в фортецю доставляли воду, за що вона й отримала назву «Водяна». Глибокі тріщини вкривали Лянцкоронську башту. Від попадання німецьких снарядів напівзруйнованими залишилися башти Комендантська і Денна.
Більш детальніше про звільнення Кам`янця-Подільського - читати тут
Вздовж фортеці в місто вела дорога. Бруківка вціліла і невдовзі шлях почали використовувати для міжміського сполучення. Перетнувши Замковий міст, перед очима відкривалася жахлива картина повоєнної розрухи. По праву сторону височів Тринітарський костел з трьома статуями на фасаді. На дорозі лежало розкидане каміння від попадання снаряда в кам’яну огорожу. Частина даху костелу обвалилася, а на горищі танули останні залишки снігу, повільно просочуючись дрібними краплями через купольне склепіння.
В центрі площі, оточеної звідусіль руїнами історичних будинків, одиноко стояла міська Ратуша. Частина балкону була розтрощена прямим попаданням снаряда. Навколо ходили люди. Це були місцеві, які після втрати свого житла поселитися у вцілілій частині першого поверху. Опалення не було, зате товсті стіни і міцні склепіння здавалися надійним захистом.
Ратуша (1944 р.) |
«Прямо з [Нової Ушиці] їдемо до Кам`янця-Подільського. Чим ближче до міста, тим більше на шосе слідів німецького відступу. За Миньківцями ночуємо в невеликому селі. Вранці проїжджаємо Дунаївці – великий районний центр, місце зовсім недавньої впертої боротьби. Намагаюся порахувати число кинутих німцями автомашин. Сто, півтораста. Далі лічити набридло. Скоро Кам’янець. Обриси міста, оповиті синім серпанком, уже видно. Уздовж шосе, а подекуди і по боках від нього сотні покинутих німцями машин, згорілих, напівзгорілих, а подекуди і зовсім цілих. Місто вже перед нами, по розбитому шосе, насилу лавіруючи між величезними автобусами і вантажівками, ми вийшли на головну вулицю міста. Все кругом буквально забито машинами. Найрізноманітніших марок, кольорів і розмірів, цілі і спалені тісняться по краях вулиць, у провулках. Цілі провулки усипані паперами з штабних та канцелярських машин, папками, книгами, залишками харчів. Машини-майстерні, машини-канцелярії, машини-кухні, машини-стайні. І все це кинуто похапцем, не встигнувши знищити.
Уже десять днів, як взяте місто, а все ще мешканці й бійці риються в машинах і знаходять усе нові й нові трофеї.
Кам'янець-Подільський, точніше велика частина його, так зване Нове місто – ціле. Кілька зруйнованих будинків та вибите подекуди скло – ось і все. Цілі і театр, і інші великі громадські будівлі. Зате міст через річку підірваний, кажуть ще 1941 року. Щоб потрапити з Нового міста в Старе, треба їхати в об’їзд, дуже довгою та незручною дорогою… Тепер це місто смерті. Колись ці райони були населені здебільшого євреями. Німці спочатку перетворили Старе місто в справжнє гетто, а потім знищили і всіх його мешканців і саме місто. Гучно лунають кроки порослими травою майданами, безмовно дивляться розбиті вікна будинків, обривки шпалер ще видно на залишках зруйнованих стін. Рідко-рідко пройде людина, пробіжить заблукалий собака. Тиша. На одному з будинків штукатурка, яка відвалилася, оголила стару вивіску, часів, ще до [Першої] світової війни: «Г. Гітлер. Торгівля капелюхами». Дивно бачити це страшне прізвище в такому мирному поєднанні. Бідний єврейський комерсант Гірш Гітлер не знав, що десь у віденських нічліжках тулиться його однофамілець, який залляє потім кров’ю всю Європу.
Домініканський костел (1944 р.) |
Руїни будинків на Польському ринку (1941-1942 рр.) |
Пам’ятаю, що в місті залишилися великі склади з продовольством. Було чимало й спиртного. Солдати кидалися, передусім, на ці трофеї. Але що понесеш у речовому мішку, в «сидорі», як їх тоді називали? А поласувати всякою, на солдатський погляд, смакотою було неважко. А вже випити «заморського» вина тим більше. Пам’ятаю забавну сцену. Якийсь грунтовно підпилий їздовий наполегливо суне в морду свого коня відро, повне… повидла. Той відмахується, не виказуючи бажання закусити солоденьким, а її господар вмовляє його спробувати найласкавішими словами. Добре запам’яталася неймовірна кількість німецької техніки – її в такому обсязі раніше бачити не доводилося.
Руїни будинків на вул. Татарська (1944 р.) |
Завершилась остання битва за Кам’янець. Свіжий випуск міської газети «Прапор Жовтня» повідомляв: «За час майже трьохрічної окупації Старе місто зруйноване на 95%». Але пройшли роки і славетне місто, як і раніше після кожної з битв, зуміло відродитися. Тепер Старе місто затишний мікрорайон, привабливий для туристів і гостей міста.
Комментариев нет:
Отправить комментарий